І знову цей літній вечір,
це повільне вмирання,
це згасання звуків і барв,
відтінків, призвуків, півтонів –
різких і лагідних,
радісних і сумних,
гучних і ледь чутних
з перетвореннями кольорів
із зеленого в небесне,
із з сліпуче-яскравого у тьмяно-червоне,
які ніким не створені,
які нікому не належать,
які виникають з нічого
і зникають у нічому,
які ніколи не були
і ніколи не будуть…
І відхід яких
прагне затримати
і не може навіть на мить
моє серце!
Немає коментарів:
Дописати коментар