139. КУДИ ТАК КВАПИШСЯ? (Життя вмлівіч)

                    Не встигаю за ним…
                    Це холодне зимове сонце
                    тільки було зійшло,
                    а вже перебралося на захід,
                    щоб незабаром щезнути
                    в чорнім мереживі дерев.
                    Куди так квапишся,
                    куди підганяєш мене? —
                    З-за того далекого обрію
                    ти повернешся,
                    я ж не повернуся ніколи. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

 

Читати далі...

138. ЩЕ НЕ ХОЧУ (Життя вмлівіч)

                    Відлига.
                    Відступили морози.
                    Снігу підсипало вночі...
                    Цей ясен світ —
                    безшпетний,
                    що́ йому людські гіркоти?
                    Покидати його
                    я ще не хочу. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

139. Куди так квапишся?

https://ua-human.blogspot.com/2026/02/139.html

Читати далі...

137. ЦЕЙ ПОНУРИЙ СВІТАНОК (Життя вмлівіч)

                    За попелястими хмарами
                    його й не побачиш —
                    тоненький, як ниточка,
                    серпик спадного місяця.
                    Цей понурий світанок
                    тільки й запав мені в серце
                    що смальким морозом
                    й далекими вибухами
                    десь за селом.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

138. Ще не хочу

https://ua-human.blogspot.com/2026/01/138.html

Читати далі...