Поки драматург королівського столичного театру Веніями́н за погано написану пєсу, що аж на два дні зіпсувала королю Рафанаї́лу хороший настрій, отримував свої пять буків і несамовито верещав за стайнею, його молода вродлива дружина Лі́я спокійно йшла зі своїм коханцем, придворним кравцем Єсеєм по розквітлій липовій алеї в занедбаний сад до напіврозваленої хатини і, байдуже прислухаючись до криків свого нещасного чоловіка, тихо говорила:
-О, любий, як тут чудово!
Кравець Єсе́й, одягнений у чорний сукняний сурду́т зі срібними, до блиску начищеними ґудзиками, схвально кивав головою і думав про загадкову натуру жінок, які можуть так легко забувати своїх чоловіків, і це ще більше упевнювало його назавжди залишитися безженцем.
Віддавшись у напіврозваленій хатині любовним утіхам, вони пообіцяли одне одному неодмінно зустрітися ще і пізно ввечері розійшлися.
Лія, приплуганившись додому дуже втомлена, застала свого чоловіка Веніямина пяного та неймовірно лютого на акторів театру, з чиєї вини, як він був переконаний, його незаслужено покарав король. І коли він, ще відчуваючи пекучий біль побитої спини, побачив дружину, весь безсоромний вигляд якої красномовно свідчив про те, що вона сьогодні робила, то аж знетямився від шалу і, схопивши бамбукового ціпка, заходився оскаженіло бити перелякану жінку, аж поки вона, знепритомнівши, не повалилася на підлогу. Тоді, шпурнувши ціпок в шафу, до половини завалену старими подертими часописами, Веніямин, тяжко дихаючи, пішов спати до свого кабінету.
Наступного дня, дуже рано збудившись, він спробував було писати другий акт пєси про блискучі перемоги королівських військ над леґіонами імператора, але незабаром мусив відкласти це заняття, бо несподівано згадав, що за пів години має їхати в Молібде́нові гори до свого приятеля поета Ахі́ма, якому нещодавно за написання державного гимну було виплачено чималу суму грошей і який з цієї нагоди запросив його на бенкет.
Веніямин, хапливо кинувши перо на стіл, швидко сів до свого автомобіля травяного кольору, якого нещодавно придбав у Дедоні за триста двадцять золотих ра́фенів, і помчав по мокрих від нічного дощу вулицях до приятеля.
Тим часом його дружина Лія, прокинувшись та взнавши, що чоловік поїхав до Ахіма, вирішила побачитися сьогодні з принцом Осія́ном — єдиним мужчиною, якого вона по-справжньому кохала, і будь-що запросити його до себе, аби хоч раз у житті віддатися тому, кого так палко жадало її серце.
Однак, коли вона прийшла до королівського палацу, їй сповістили жахливу звістку — молодий принц невдовзі після самоповішення астролога Зорова́веля вкрав із державної скарбниці свого батька, короля Рафанаїла, мішок золота і позавчора втік за кордон. Це для тридцятипятирічної красуні Лії, драматургової дружини було смертельним ударом, який зруйнував усі її надії у цьому світі. Насилу прийшовши додому, розбита горем, вона у розпачі викинулася з вікна своєї спальні і вбилася, впавши спиною на гостряки чавунної огорожі.
Королівський драматург Веніямин про все довідався лише через тиждень з вуст інспектора поліції Ембріо́на, який розпочав розслідування причин її смерти.
Немає коментарів:
Дописати коментар