Генрі Міллер… До цього видатного американського письменника я ставився дещо насторожено. Не люблю безсюжетної прози, яка позбавлена якоїсь узагальнюючої думки чи проблеми і сконцентрована винятково на описові людських емоцій, а надто, коли акцент зроблено винятково на еротиці. Адже перед тим я прочитав його роман «Плексус», кілька повістей і низку оповідань, де ці ознаки є домінантними.
Але роман «Тропік рака» Міллера, виданий українською мовою (в-во «Колумбус», Київ, 2020), я не міг не купити, позаяк досі читав твори цього автора лише російською або польською. Тож взявся за читання з певним упередженням, вважаючи, що знову доведеться поринути в нескінченні дрібні події, завязані на взаєминах головного героя з жінками, у його душевні і суто фізичні почуття з відвертими описами злягання.
Та я помилився, цей роман виявився не цілком таким, як я думав. І то в кращий бік. Не те, щоб там не було еротичних сцен чи всяких колізій, повязаних з любовними чи иншими емоціями головного героя, і навіть не те, щоб на відміну від инших Міллерових творів він мав сякий-такий наскрізний сюжет і якісь глибші екзистенційні смисли. Ні, новизна полягала в иншому, а саме в тому, як це подавалося - якось дозовано, стримано, з відчуттям міри, без переборщень і втомливої повторюваности вже зображуваного, особливо щодо епізодів з любощами.
На мою думку, перевагою «Тропіка рака» (видано в Парижі 1935 року) над иншими творами Міллера є те, що в цій книзі автор описує життя свого героя не звужено, не замикаючись на темі кохання і любосних перепетій, а широко, себто, змальовуючи його у взаєминах з иншими людьми, майстерними мазками показуючи їхні характери, химери, приховані схотінки і часто несамовиті вчинки. І все це вельми виразно, яскраво, кольоритно. Крім того, роман не є потоком хаотичних емоцій, образів, подій, а становить собою доволі цілісну картину, яка складається з окремих, хоч і чітко не виділених у тексті оповідань з доволі виразними сюжетами. Саме завдяки інтризі, вмонтованій у кожне таке оповідання, цікаво читати цю книгу. І не заваджає цьому навіть подекуди вкрай затягнені «філософські» роздуми автора. Смисл же роману, те, ради чого він написаний, полягає у відображенні правди про паризькі реалії початку 20-го століття в розрізі специфічного мистецько-люмпенського прошарку людей.
Я десь читав, що «Тропік рака» є найвищим письменницьким досягненням Генрі Міллера. Тож повністю поділяю таку оцінку.
Також мушу дещо сказати й про мову перекладу (перекладач Геник Беляков). Вона загалом відмінна - вельми природня, проста, легко сприймається, позбавлена мовних штампів і дубових русизмів. Нецензурні слова ориґіналу, якими переповнений твір, вписані стотно, і кожне на своєму місці. Не викликають найменшого відторгнення слова «хуй, пизда, їбати» і їхні численні похідні. Тим паче, що подані правильно, так, як і вимагає внутрішня система української мови, а не так, як ще й досі дехто пише на російський манер «пізда, єбати», що жахливо ріже вухо. Також перекладач, коли це потрбіно, вживає і синоніми цих слів, наприклад, нейтральне «прутень», а от замацане та ще й російське «член» я би на його місці не використовував. Звичайно, трапляються й огріхи, й справжні ляпи, наприклад, цей жахливий мовний покруч «ванна» (з рос. ванная), замісць нормального українського слова «лазничка», якого перекладач з якогось дива не знає. Це подекуди навіть створює проблеми для розуміння. Адже у реченні «Вона щось довго була у ванні» не ясно, про що йдеться, чи власне про ванну, чи про лазничку.
Утім, ці недо́тяги щодо мови все-таки не псують загального враження про роман. Тож певен, той, хто прочитає його, не буде розчарований.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
34. Книжки читаймо душею
Після того як прочитала вашу рецензію на книгу Я.Мельника "Далекий простір" я купила її й зараз читаю. Книга дуже подобається, тому і цю обов'язково придбаю. Дякую.
ВідповістиВидалитиРадий, що ви відчули те, що я хотів донести до читачів.
Видалити