Ярослав Мельник ще у 2003 році написав блискучу за формою і глибоко діткливу за правдивістю статтю "Свобода від контексту" (оприлюднила "Критика", березень, 2004), яка і сьогодні настільки актуальна, що всі наші літературні й видавничі медія мали би її по кілька разів щороку публікувати на своїх сторінках і вести безперервну дискусію про найбільшу проблему нашої літератури - відсутність повноцінного літературного процесу, і дискутувати доти, поки проблему не вдасться вирішити.
Утім, бачиться, відтоді й до сьогодні стаття так нікого по справжньому не вразила і проблема нашої літератури залишається актуальною - ніяких ні популярних, ні фахових дискусій з приводу тих чи инших творів нема, є лише нескінченне набридливе змагання авторів у самореклямі, яке лише дезорієнтує читацьку публіку, перешкоджаючи якісним текстам бути поміченими і піднятими нагора, а, отже, прирікає українську літературу на марґінес у світовому культурному просторові.
Тож Мельник у своїй статті ставить дуже важливі питання.
Чому українське літературне середовище поділена на групи та групки, які ізольовані одне від одного і які цілковито іґнорують твори не своїх авторів, що перекреслює літературний процес як такий? Чому в Україні нема критиків, які стоять понад групами, не залежать від них і таким чином можуть бути арбітрами загальноукраїнського масштабу, що ще більше погіршує становище? Чи може взагалі письменник перебувати поза літературним контекстом, бути вільним і незалежним і при тому повноцінно творити? І що означає для письменника присутність у літературному контексті: благо чи зло?
Дуже би хотілося, щоб ми над цим замислилися. Тому я і поклав знову привернути увагу всіх до цієї статті.
Статтю можна прочитати за цим поклика́нням: https://krytyka.com/ua/articles/svoboda-vid-kontekstu
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
31. Що не можна легковажити
https://ua-human.blogspot.com/2021/01/31.html
Немає коментарів:
Дописати коментар