Твори Ярослава Мельника набирають щораз більшого розголосу в Европі. Нещодавно його роман "Далекий простір" (Espace lointain) вийшов у Німеччині (берлінське видавництво KLAK Verlag). У Франції він був виданий у 2018 році (в-во Espase Lointain) і став книгою року. Про нього написали і продовжують писати численні французькі газети та журнали в тому числі і найвідоміші (Лє Монд, Телерама й ин). Сьогодні вже налічується близько двадцяти рецензій. Чималий успіх отримав і роман "Маша, або постфашизм". Рецензій на нього вже близько пятнадцяти, зокрема, в таких поважних часописах як "Ліберасіон" і "Нуіель Обсерватор". Також багато схвальних відгуків отримали й инші твори Мельника, напр., роман "Парії раю", який опублікувало найбільше французьке видавництво Robert Laffont. Перекладалися й видавалися його твори й у инших европейських країнах, зосібна, англійською, литовською, німецькою, італійською, російською й незмінно отримували там позитивні оцінки, напр., зб. прози "Останній день" (в-во Noir press) з захопленням зустріли англійські критики.
І ось на цьому тлі не може не вражати повне безгоміння довкола Ярослава Мельника в нас. В Україні видано кілька книжок, зразу ж по цьому опубліковано три-чотири прісні рецензії, і стільки ж малозначущих відгуків, в яких нема ні глибших узагальнень, ні ориґінальних суджень і від яких читачеві хочеться лише одного - позіхати.
І на цьому все. Жодних нових статей, свіжих думок, оцінок, дискусій, жодних спроб поділитися враженнями про творчість цього автора з боку наших літкритиків і "знакових" літераторів. Так, наче ніде нічого. Тиша, спокій, благодать.
Тож не дивно, що про Ярослава Мельника мало хто знає в Україні. В Европі знають, а в Україні... "боронь Боже, не знаю, а хто це такий?!"- скаже, чей, кожен пересічний український читач.
От і маємо парадоксальну ситуацію. Жадана, Забужко, Андруховича й инших меншого калібру письменників і письменничків знають у нас майже всі, але вони нікому не відомі поза Україною, а Ярослав Мельник, твори якого видаються і про якого дискутують в европейських країнах, мало хто в нас узагалі чув.
Причина цього проста. Згадані письменники всю свою енерґію віддають найбезсоромнішій самореклямі і їх активно підтримують у цьому прихильні до них літературно-видавничо-журналістські клани, бо і перші, і другі переконані, що саме рекляма, а не висока якість творів є рецептом письменницького успіху. Втім, якщо це й приносить певний ефект в Україні (і то далеко не в загальноукраїнському масштабі!!!), то за межами України, в країнах Европи і світу це не спрацьовує - там насамперед звертають увагу на якість твору, а не на рекляму. І якщо якість низька, то твір нікого не зацікавить.
Під цим оглядом вельми показовим є приклад з Жаданом, якого можна назвати найгеніяльнішим українським самопіярщиком.
У Парижі є одна українка, яка перекладає на французьку. От вона й переклала кілька Жаданових романів. Якийсь з них вдалося опублікувати. І що? Та нічого. Резонансу нуль. За весь час у французькій пресі не з'явилося жодної рецензії, жодної!!!. Та про цей "успіх" літературні клани в Україні воліють мовчати, продовжуючи розганяти хвилі про мало що не "всесвітньо відомого письменника Жадана".
Тож я запитую: чи не пора нам змінити свої підходи до літературно-мистецьких реалій, перестати лицемірити, обманювати себе й инших, видавати бажане за дійсне, чи не пора називати справжнє справжнім, а фальшиве фальшивим?! Адже від цього повною мірою залежить, як почуваються в Україні творчі особистості, як їм тут живеться, чи не задихаються вони від нашої байдужости, нашої нездатности розріжняти якісне від неякісного. Мусимо ж ми врешті решт утямити, що ганебним є для всіх нас, що в Україні перед талановитою одиницею і далі стоїть цей жахливий вибір: або покинути Батьківщину, або лишитися тут і жити у внутрішній еміґрації.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
30. Про ті наші літературні проблеми
https://ua-human.blogspot.com/2021/01/30.html
Немає коментарів:
Дописати коментар