Уже кілька місяців минуло, як я купив і прочитав книжечку прозових мініятюр Ярослава Мельника "Дуже дивний будинок. 99 романів", а все ніяк не можу оговтатися від дивного враження, яке вона на мене справила. І справді, як може художній текст викликати водночас і захоплення, і нехіть. Це, ну, попросту неможливо. Але факт залишається фактом, тож і ходиш розгублений, зніяковілий, наче з якогось дива боїшся рішитися розуму.
Ця книжечка настільки незвична за формою письма, такого до кости лаконічного і позбавленого будь-якої барвистости, а також сутнісним наповненням, таким часами вбивчо логічним і нещадно правдивим, що я, опанований сумяттям, просто не знаю, як до неї підступитися, не те щоб робити якісь висновки.
Тож час від часу я тільки й роблю, що роздумую про ці дивоглядні мініятюри й запитую себе: що це? парадокси правди життя? контраверсії мислення, виставлені навиворіт? грайливе взаємозаперечення норм, загальноприйнятих «істин»? мудрість, схована за демонстративно пустим жартом? балянсування на межі "так" і "ні", серйозного й несерйозного? просто звичайнісінький гумор, ні до чого глибшого не привязаний? Що, властиво, за цим усім стоїть? Є в цих на позір простих, зчаста химерних, двозначних і навіть багатозначних сентенціях якийсь утямливий сенс? Чи нема ніякого?
І не знаходжу відповіди. Не можу прийти до якогось певного висновку.
Але одне беззаперечне: ці мініятюри читати цікаво, вони лоскочуть нерви, смішать, дивують, подекуди дратують, навіть злять, иноді викликають почуття, що автор просто з тебе глузує, як тільки ти ставишся до написаного наповажне і, навпаки, як тільки ти починаєш сприймати все з гумором, автор строго вказує, що неетично сміятися там, де треба плакати. От і сахаєшся від одного стану до другого, почуваючи себе тим горопахою, який остаточно заблудився у лісових нетрищах, зупинився, безрадно глипає у ріжні сторони і не розуміє, куди йти.
Не знаю, може, це лише я такий безпорадний щодо оцінки цього твору, може, инші зовсім инакше його сприймають? У кожному разі мені дуже хотіло би ся, щоб хтось прочитав Мельникові мініятюри і висловив свою думку. Хтозна, ану ж і мені проясниться у голові!
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
33. Найкращий роман Генрі Міллера
1. Буду в Україні, обов'язково придбаю. Прозові мініятюри, щоденникові записи цікавлять мене надзвичайно.2. Вибачте, але українською попросту -- просто, рішитися розуму --втратити, напозір -- на позір,наповажне. -- поважно,сахаєшся -- тут: киаєшся, мечешся.
ВідповістиВидалити"Попросту" і "просто" підсилювальні частки, які є абсолютні синоніми. "Рішитися" повноцінний синонім слова "втратити"(Рішитися розуму/ума/- збожеволіти). На позір справді має писатися разом. "Наповажне" малознаний синонім слова "серйозно". "Сахатися" означає, лякаючись, різко відсторонятися. Саме в цьому значенні вжито це слово у тексті. Позаяк слово "метатися" означає просто хаотичний рух без акцентування на різке відсторонення, викликане страхом, воно не підходить.
Видалити