25. ВІРШІ, ЯКІ НАПИСАНІ В ПРИГЛУШЕНИХ ТОНАХ (Статті)

Що мене неабияк дивує (навіть прикро вражає!!!) в українцях, так це схильність творити идолів. Це якийсь попросту етнопсихічний ґандж, який, вочевидь, породжений нашою нездатністю адекватно сприймати дійсність, позаяк ми світ своєї уяви, думок, емоцій ставимо вище за світ реальний, живий.

Бо що таке идол?

Це уявний образ когось, який ми накладаємо на реальну людину, надаючи цьому образові вигаданих властивостей, сліпо віримо в нього, захоплюємося, обожнюємо. Між  образом і людиною нема нічого спільного. Фактично ми людини не бачимо, лише свій образ. Та ми й не потребуємо бачити. Обожнення виключає бачення.

Типовим идолом є, наприклад, Тарас Шевченко. Всі вважають його геніяльним поетом, схиляються перед ним, та поезія його мало кому сьогодні по-справжньому цікава.

Щось такого шибу (у певних вузьких колах, ясна річ!!!) відбувається зараз і довкола поета Олега Лишеги, вже небіжчика. То тут то там надибую дифірамби на адресу його творчости, лунають схвалення, захоплення, пафосні слова «видатний», «великий», ще трохи і почуємо «геніяльний». Цікаво, що серед відносно багатьох статей, рецензій, «досліджень» про поезію Лишеги я не знайшов жодного рядка, який би виразно свідчив, що автор чи авторка цих відгуків справді щиро захоплювалися його поетичною майстерністю – вся ця писанина якась прісна, мучена, позбавлена живих почуттів. Про певні узагальнення, виділення головного, того що виріжняє вірші Лишеги і підносить їх над иншими, я вже й не говорю.  А це пряма ознака, що «поцінувачі» його творчости не бачать і не розуміють її, а, отже, в дійсності не захоплюються нею.

То навіщо цей самообман?! Чи не чесніше просто зізнатися, що поезія Лишеги не наснажує, не викликає цікавости, аніж дурити себе й инших?! Навіщо творити з цього поета чергового идола?

Я знав Олега Лишегу особисто, часто з ним зустрічався, бесідував, добре знайомий з його світовідчуттям, поглядами, думками, вельми обізнаний з його творами і манерою поетичного письма. Тому можу сказати, що вірші його вельми специфічні, написані в приглушених тонах, не викликають якихось великих емоцій. Втім, він цікавий і ориґінальний поет, який безумовно залишиться в українській літературі.     

Головне ж, чим, на мою думку, притягує і подекуди заворожує поезія Лишеги, це її своєрідна заземленість, тісна припнятість до того, що перед очима, до світу живого, а не світу уяви. У його віршах зовсім нема надто ускладнених метафор, а тим паче абстракцій, слова дуже прості рельєфні й завжди означають те, що означають - конкретні предмети. Кожен вірш – це картинка дійсности, за якою вчувається уважний погляд того, хто її створив. У ній нема чіткої оцінки, фактично нема ні осуду, ні схвалення, вона навіть здається позбавленою почуттів, але разом з тим ця картинка дивує і бентежить стеменно так, як реальна дійсність. 

 

           Собака

 Він лежав у лісі, як валун,

і голову так підвів –

череп, оплутаний павутинкою жилок..

У вітрі звіялась і лягла відмерла шерсть..

З глибокого прілого листя,

як з дитячої купели його погляд благає:

не підходь, дай побути самому..

У щойно розбудженому лісі

гояться задавнені рани..

Потрощені суглоби зростаються..

Мязи набрякають, як дерева..

Пожовклі від морозів очі,

одірвавшись від передніх лап,

знов на обрії бачать великого зайця..

Молода кропиво,- змилуйся над ним, чуєш –

його серце не витримує твоїх скоків..

Ані вашого тягару, перші мурашки,

що так живо видряпуєтесь

на цей ледь нагрітий валун..

Він ще може встати і обтруситись..

Або ж зарости кропивою,

як згусток почорнілого снігу..* 

 

* Вірш узято з американської білінґвованої збірки поезій  Олега Лишеги The selekted poems of Oleh Lysheha.

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

 

26. Парадокс Куркова

https://ua-human.blogspot.com/2020/11/26.html