Творча плодовитість, а також активність цього автора в реклямуванні своїх творів вражає. Що не рік, то новий роман, а презентацій з участю його власної персони, чей, у всіх куточках України можна налічити по двадцять, тридцять і більше. І коли він тільки встигає писати, не кажучи вже, щоб обдумувати ідеї та проблеми, які би хотілося матеріялізувати в тексті. Тож чи не тому манера його писання така аж до оскоми багатослівна, адже для лаконічного вислову потрібно більше часу, уваги, зосереджености.
Більшість творів Макса Кідрука, які я читав або намагався читати, зосібна, «Не озирайся і мовчи» (цей роман багато хто дуже хвалить!) мають один дуже поганий ґандж – нестримне нагромадження пустих слів, за якими нема реальности і які нічого не виражають. Так і хочеться кинутися до клявіятури компютера й скорочувати, різати, викидати словесне сміття, перетворюючи цілі абзаци в окремі невеликі речення чи навіть фрази.
На цьому тлі виразно в ліпший бік виділяється його роман «Де нема Бога», який принаймні можна читати, подекуди навіть з цікавістю. Розповіді про герїв (українську жінку з Рівного, російського пілота, католицького кардинала й инших) написано доволі вправно, поведінка персонажів умотивована, образи й характери досить виразні. Але й тут є переборщення – екскурси в їхнє минуле занадто розтягнуті, переповнені численними деталями, які ніяким чином не служать увипукленню того, ради чого написано роман. Тож, певен, досвідчений читач просто перескакуватиме абзац за абзацом, читаючи такі місця.
Ідея роману, як мені бачиться, полягала в тому, щоб, зібравши ріжних за характерами та менталітетами людей і помістивши їх між життям та смертю, себто, там, «де нема Бога», подивитися, як кожен з них реаґуватиме, і тим самим розкрити справжню сутність кожного. Тож всі персонажі опинилися в одному літаку, який аварійно приземлився, розпавшись на частини, на обледенілій вершині гори, в холоді, без води, їжі. Це і є фінальною частиною твору. Мушу сказати, що опис того, що було далі, як поводили себе герої - чи не найслабше місце в романі, непереконливе, надумане. І не дивно, адже автор особисто нічого такого не пережив, а з людьми, які пережили, певно, не спілкувався, а якщо й спілкувався, то не пройнявся достатньо глибоко їхніми почуттями. Отже, все взяв винятково з власної уяви, яка за своєю природою мертва і не має жодного стосунку до живої дійсности. А раз так, то ніякого «розкриття сутности кожного» і не відбулося, бо не було для цього реального підґрунтя. Таким чином роман вийшов позбавленним найголовнішого елементу, який визначає високу якість прозового твору – глибокого проникнення в дійсність.
Який же висновок з цього всього?
Вельми простий. Роман Кідрука «Де нема Бога» цілком читабельний, наділений такими важливими ознаками як ясність викладу і виразність персонажів, утім, глибших екзестенційних смислів у ньому нема. А з цього випливає, що можемо з повним правом його вважати якісним твором пригодницько-розважального жанру, але не більше.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
25. Вірші, які написані в приглушених тонах
https://ua-human.blogspot.com/2020/11/25.html
Погоджуюся з Вами повністю.
ВідповістиВидалити