Це остання. Вона єдина
чомусь лишилася після вересневих заморозків. Всі решта троянд, пурпурові,
жовті, білі померзли й осипалися. Як і инші квіти, чорнобривці, айстри...Так
само, як і листя винограду, морви...
Пройдешся садом, і ніде більше не
палахкоче буйна пишнота трояндових кущів. Сумно... Наче тебе покинув хтось
найдорожчий... Відійшов у засвіти, не попрощавшись...
Опустілість саду, якась його
безрадність, убогість неабияк посилює ще й те, що після тривалого посушливого
літа, яке плавно перейшло у бездощову осінь, так і не зацвіли хризантеми.
Вересень добігає кінця, а жоден пупянок не розпукнувся, не вибухнув ряснобарвям
відтінків. Хризантеми застигли, ждуть... Невже так і повянуть, дочекавшись
зими?!
Тож ходиш садом як
неприкаяний... Від дерева до дерева... Опале листя шарудить під ногами... Воно
мертве, нічого не просить, ні на що не сподівається... І хочеш-не-хочеш, а
знову повертаєшся на фронт хати до тої єдиної троянди, яка витримала мороз і
все ще тішить серце. Але чи довго?
СЛОВНИК
ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
50. Коли зникне час
Немає коментарів:
Дописати коментар