50. КОЛИ ЗНИКНЕ ЧАС (Життя вмліві́ч)

Мені завжди подобалися глицеві (чи, як ще подекуди кажуть у Карпатах, чатинові) дерева. Особливо сосни.

Тут у селі на Подесенні сосен дуже багато. Вони скрізь. Ростуть на подвірʼях, у садах, на узбіччі вулиць, на цвинтарях, трапляються навіть цілі соснові гайки. Недалеко від моєї хати, якщо йти до полишеної колгоспної ферми, також є сосновий гайок. Він розкинувся на доволі високих пагорбах, і я можу бачити зелені верхівя зі свого обійстя. Люблю стояти біля густого живоплоту з бузу і дивитися в той бік. Мене нестримно манить туди. Здається, що там діється щось особливе, дивовижне, що там можу знайти відповідь на загадку, яка мучить мене, чей,  з самого дитинства – що є це все, ці дерева, безкраї луки, небо, ці відблиски сонця у шибах, голоси птахів?...

Тож иноді я виходжу за ворота і йду до тих сосен. Ось і зараз не стримався і прийшов до них. Такі височезні стовбури, статечні у мовчанні, і всюди зелене гілля…, місцями воно опускається до самої землі. Можна стояти і відчувати, як пахуча глиця пестить тобі лице. З чим можу порівняти ці цнотливі ласки? Хіба знаю?! Повертаю голову. Глиця лагідно, майже нечутно скобоче шию. Підняв руку – лоскоче долоню.  А яка глибока її барва, наче без дна, як вона хвилює серце, як бентежить усе нутро! Хочеться зануритися в неї і розтанути, залишитися тут у соснах назавжди. Минатиме час, дні, місяці, роки, все змінюватиметься, приходитимуть і відходитимуть одні люди, потім инші… одні за одними, нові й нові відпливатимуть у небуття. А я все залишатимуся там серед зеленої соснової зличноти – і сьогодні, і завтра, і завжди.

Воістину, щось таки є незбагненне в соснах!

Згодом, вертаючись додому, роздумував про життя. Що таке життя? Що означає жити? Якщо життя – це те, що є тепер, цієї мити, то воно не має ні минулого, ні майбутнього, а раз так, то життя вічне, воно ніколи не починається і ніколи не закінчується, воно постійно тут і зараз. Тоді, виходить,  жити означає бути в тепер, чи не так? Але ж ми постійно перебуваємо або в минулому, або в майбутньому, в думках, в уяві, і лише час від часу наша увага скупчується на теперішньому, на живому. Отже, як бачиться, ми здебільша не живемо, життя проходить повз нас – у маривах нашої памяти.

І я запитав себе: а що буде, коли раптом щезне минуле і майбутнє, зникне час і залишиться тільки те, що є? Що буде тоді?

Я зупинився і вже здаля знову прикипів очима до зелених сосен. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

51. Розцвів явір

https://ua-human.blogspot.com/2020/05/51.html