Його багато хто зараховує до новітніх індійських містиків і називає великим учителем людства поряд з Буддою, Лао-цзи, Бодгідгармою, Ісусом… Але для мене він найдивовижніша загадка, яка не перестає хвилювати й бентежити серце вже протягом пятдесяти років.
Джидду Крішнамурті… Народився 1895 року в Маданапалле (Індія), помер 1986 року в Огаї (Каліфорнія). В дитинстві його вважали розумово відсталим, бо мав проблеми з запамятовуванням – напр., не міг повторити за учителем навіть кілька примітивних фраз. Згодом і всі спроби здобути сяку-таку систематизовану освіту завершилися для нього повною невдачею. Десь у тридцять років (як пишуть біографи) «його розум досяг просвітління й проник за межі думки». З цього часу аж до самої смерти Крішнамурті подорожує по Індії, Европі та США й виступає з бесідами (всі вони провадилися англійською мовою) про найпекучіші проблеми життя людини, які потім у формі як авдіо- й відеозаписів, так і друкованих текстів тиражуються по всьому світі.
Книга «Перша й остання свобода» є записом таких бесід. Її видало львівське видавництво Terra Incognita у 2019 році у практично бездоганному перекладі Ігоря Карівця. В тому ж видавництві в попередні роки вийшло щонайменше десяток инших книг Крішнамурті, серед них, наскільки памятаю, і його знамениті щоденники з описами власних відчуттів на тлі природи й обставин конкретних місць. Там же Крішнамурті згадує і про свій досвід цілковитого безгоміння розуму, який називає «це благословіння» або «воно».
Учення цього чоловіка абсолютно непорівняльне ні з чим. Уперше мені потрапили до рук його тексти ще в сімдесятих роках минулого століття (вони в підросійські часи не видавалися й ходили винятково в самвидавчих зшитках). Читаю і перечитую те, що він говорив, і зараз. З благоговінням. Його міркування дивують, заворожують, наснажують, сповнюють якоїсь нуртуючої сили. Чому? Насамперед тому, гадаю, що Джидду Крішнамурті нічого не пропонує і ні до чого не закликає – ніякого ствердження чи заперечення, ніякого шляху, ніякої методики, ніякої мети. Тут абсолютно нема за що зачепитися. Жодної ідеї, світоглядної системи чи концепції. Віра в Бога, як і атеїзм рівною мірою розглядаються як самообман. Те саме і щодо всіх инших теорій – реліґійних, політичних, наукових тощо. Навіть сама думка, байдуже про що, окреслюється як полуда, головна перепона, яка заваджає бачити дійсність такою, якою вона є. І при тому Крішнамурті розмірковує вищою мірою логічно, ясно, без будь-яких загадок, містики. Йому неможливо заперечити, але неможливо також і прийняти, бо розсудок наче німіє, будучи не в змозі перетнути якусь сокровенну межу. Крішнамурті постійно і в найрозмаїтіших формах говорить про Істину, до якої нема стежок і яку кожен може і має розкрити сам без будь-яких посередників, наставників, мудрованих філософій, виснажливих практик і самодисциплін, відкинувши все знане і спілкуючись з реальністю напряму, віч-на-віч.
Тож я щоразу з неослабною увагою, затамувавши дух, стежу за рухом його думки, такої чіткої, виразної, беззаперечної… і щоразу врешті-решт втрачаю нитку розуміння і залишаюся з нічим, у повному сумятті. І тоді мій збурений розум ніяк не може оговтатися, втямити, що з ним сталося, що так сколотило його, перетворило в безрадне ніщо, і що за спопеляючий вогонь жбухнув на нього з якогось незнаного моторошного жаровища без країв?
Навіть тепер, коли я за багато років прочитав, прослухав і переглянув силу-силенну бесід Крішнамурті, можу сказати лише одне - я нічого так до пуття і не зрозумів. Утім, у його словах чи радше десь поміж його словами мені вчувається… здається, там криється ключ до загадки нашого буття… Адже не дарма Крішнамурті неодноразово то тут, то там твердить, що є правдива, неілюзорна реальність – вільна від всього того чаду, який отруює життя кожної людини. Він наче постійно повторює: людина не приречена на страждання і може бути щаслива. І як тут не згадати Будду, який, досягши просвітління під смоковницею, заявив: «Вістую вам велику Істину. Страждання можна подолати. Воно криється у вашому розумі!»
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
Немає коментарів:
Дописати коментар