У тиші відлюддя прожити,
вслухаючись у сокровенне,
я прагнув, чей, усе життя.
Наче припорошена снігом,
голова моя устіль побіліла,
а місцини насправді тихої
надибати
так і не поталанило мені.
Не шукаю більше нічого,
на світанні виходжу в сад -
раз за разом
посвист вивільги тривожний
лине з густого вишняку
і коли-не-коли
сумовите зозулине «ку-ку»
десь з гаю за селом.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
54. Там, на чиємусь обійсті
Немає коментарів:
Дописати коментар