Ох ці акації…!
Їхнє покорчене гілля
незрушно нависає згори,
і крізь нього
з пустого темно-сірого неба
летять тисячі білих сніжинок.
Легенькі як пух
вони опускаються
на мою голову й плечі,
мі́няться, маліють, тануть,
перетворюючись
на крихітні водяні цятки,
які искряться, тремтять,
задьористо усміхаються до мене,
мовби танцюють-витанцьовують
якийсь тільки їм відомий
сокровенний танок.
Стою, безмовний, заціпенілий,
боюся навіть ворухнутися,
знаю, одна лиш квола думка –
і все це щезне як сон.
39. Верболози
невловиме, неповторне у кожній, швидкоплинне в чарах форм і краси, як емоція людини, і її думка, і той же невловимий сон-фантазія... - таке і слово людини, що весь світ у ньому народжується, живе, зникає з кожним життям...- аби знову народитися з новим життям
ВідповістиВидалитиВи підняли очі до неба і побачили те ,що майже ніхто не бачить .От і я зранку гуляла свою собаку ,зустріла сусідку ,вона намагалась щось змайструвати на кшталт будки для наших двох дворових песиків ,я включилась в той процес ,день короткий ..очі в небо сьгодні і не піднімала .дякую ,побачила небо вашими очима
ВідповістиВидалитиТаке буває, коли невідь-чому щезає минуле і майбутнє. І я не знаю, від чого це залежить.
Видалити