У цій відлеглій від непови́дного села хаті, яка стоїть самотою на пагорку і вкрита замшілою черепицею, ніхто ніколи не буває. Там живе Трут, дивний відлюдькуватий дід, якого селяни недолюблюють, бо він ні з ким не розмовляє і навіть ніколи не відповідає на привітання. Та й місце тут доволі похмуре й незатишне — неподалік зразу за чорними тополями є могильник, де закопують здохлих коней, корів та свиней.
Дід Трут — чернець, він багато років збавив по монастирях, а коли зістарівся, то його за щось (подейкують, що начебто за богохульство) рішили чернечого сану, і він оселився у цій хаті доживати віку. Спочатку багато хто з місцевих жителів ремствував, але згодом всі звикли й особливо не нарікали на дивакуватого прибульця. Та й не дивно, адже він нікому не робив ніякого зла і не завдавав жодних инших клопотів, жив непомітно, як тінь, і взагалі рідко коли показувався на очі.
Я деколи навідуюся сюди, тим паче, що це зовсім недалеко, десь чотири-пят кілометрів від мого села, куди я переїхав з Києва і де живу в хаті свого покійного друга Серена вже майже рік. Залишаю стареньке авто на асфальтованій, з численними вибоїнами дорозі і йду вузенькою стежкою серед кукурудзяного поля до Трутової хати, але ніколи не підходжу надто близько, боюся стрітися з господарем, вовкуватий вигляд якого вселяє в мене непояснимий страх, отож зупиняюся і крізь віття яблуні-дички дивлюся здаля на пустинне обійстя. Не знаю, що́ мене сюди манить, що́ такого я хочу тут знайти, що́ сподіваюся відкрити? Втім, нема, нема та й приїжджаю навіщось. От і цього літа приїхав наприкінці серпня, стояв і довго-довго дивився на таку вже звичну, бачену не раз і нічим непримітну картину.
Дід-чернець живе самотньо.
Ніхто не потрібен йому.
Понура й непривітна його хата.
Коло неї
величезний трояндовий кущ
палахкоче рожевим квітом.*
*Перефразовано з японського поета Мацуо Басьо (1644-1694).
Немає коментарів:
Дописати коментар