Вже завернуло на вісімдесят,
а я все ще не трачу надії,
все ще вірю у свої примарні шанси...
З раннього ранку
під грушкою над озерце́м
вдивляюся у тернові зарості,
де пурхає поміж віттям
вертка кропивянка —
ось, ось зараз, цього змигу
мені відкриється те,
що не закривалося ніколи.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
103. Мої білі рожі
https://ua-human.blogspot.com/2024/07/103.html
Фльо́кси, фльокси зацвіли...
Маленькі лільові квіточки
зачаїлися, не ворухнуться —
такий тихий-тихий цей вечір...
Боюся навіть ефемерної,
ледь зроненої думки,
щоб, бува, не сполошити його.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
102. Все ще вірю
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/102.html
Читати далі...
Ох, цей сума́х —
зовсім затулив хату...
На призахідньому сонці
ряхтять, витанцьовують
його амарантові свічі.
Цього тихого вечора
я довго ни́пав по саду,
неприкаяний,
аж поки побачив його!
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
101. Фльокси, фльокси...
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/101.html
Читати далі...
Дві сосни над озерце́м
і відблиски на воді —
такі хисткі, невловні...
Ніяк не встигну за ними —
то відстають,
то забігають вперед
безталанні очі мої.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
100. Ох, цей сумах
Тиша й спокій над озерце́м.
Роса виблискує в траві...
Хугукають раз у раз припутні,
вивільга свиснула і замовкла
у заростях вишняку...
Мій зелений чай
у сніжно-білій піялі
вже давно охолов —
а думки тривожні
все копи́шаться й копи́шаться
в моєму серці.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
99. Ніяк не встигну
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/99.html
Здається, нема рівного за працездатністю Іванові Франкові. Він брався за все і багато в чому був першозачинателем. І всюди, в кожній ца́рині залишив вагомий слід, починаючи від літератури й кінчаючи наукою. Пятдесят томів його творів про це красномовно свідчать. Утім, така універсальність інтересів і неабияка творча плодовитість невідхильно позначалася принаймні в художні сфері на якості. Багато з написаного і в поезії, і в прозі, і в драматургії просто недотягувало до належного рівня. Але разом з тим у Франка є і справжні шедеври. Саме завдяки їм він по праву посідає чільне місце в нашій літературі.
Головна вада багатьох творів Франка полягає в підпорядкуванні художніх образів певним світоглядним й соціяльно-політичним концепціям, що дуже збіднювало й звужувало зображуваний його творчою уявою світ. Але Франко саме тому і великий мистець, що, будучи наділений потужним внутрішнім чуттям правди, часто проривався крізь власні концептуальні пута і зображав дійсність такою, як безпосередньо бачило й відчувало його серце. І тоді те, що виходило з-під його пера, по-справжньому вражало.
У поезії Іванові Франкові особливо вдавався полемічно-викривальний стиль, в якому його душа чулася найрозкутіше, а також змалювання поетичних образів, базованих на різких контрастах, себто, на оголеній емоційній супроті, якою переповнене людське життя і яка є глибинною правдою, чей, кожної людини. Цю правду поет відчував вельми виразно. І якщо він йшов за нею безоглядно, відкинувши всі свої теоретичні висновки й переконання, то досягав творчих вершин.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
60. Переосмисливши підходи до життя
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/60_21.html
Читати далі...
Мій Тарас Шевченко… Щоб відчувати, а, отже, й любити його поезію, воістину треба бути українцем природнім, так би мовити, кість від кости. Тільки тоді у серці забринять ті глибинні невидимі струни, яких так несхибно, з такою дивовижною легкістю і водночас з вражаючою потугою торкаються пальці нашого Кобзаря. Я не годен (хай би як старався!!!) хоч більш-менш утямливо охарактеризувати, що за особливі тони линуть з тих струн і чому вони так бентежливо хвилюють мене і моїх одноплемінців, байдуже прості вони люди чи високоосвічені. І мене зовсім не мучить, що в світі Шевченко мало кому цікавий. Бо що мені до того, що хтось там не наділений чуттями, якими обдаровано мене?! Тож подаючи добірку цих віршів, я насамперед апелюю до тої переважної більшости моїх співгромадян, серця яких, як і моє, резонує з Шевченковим словом. Певен, що сьогодні в день народин поета вельми доцільно ще раз і ще раз вслухатися в таїну його таких простих немудрованих поетичних рядків, і тим самим кріпитися на дусі в тяжкі часи, які переживає наша Вітчизна.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
59. Дещо про Франка
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/59.html
1963 11.12 - 2022 27.03
Збірка віршів "ХВИЛИНИ СУТІНКІВ", Київ, 1992
Осердя її світовідчуття — це глибинне усвідомлення краси довкілля - людей, живої природи, стихій, речей, предметів... і разом з тим розуміння, що все це роковане на небуття, щомити зникає і неодмінно щезне без сліду. Звідси ця витончена, філіґранно відточена і зчаста менше чи більше завуальована печаль у кожному її вірші. Туга за втраченою красою, невідворотністю цих втрат - ось головний мотив її творчости. А позаяк форма її віршів достатньо ориґінальна, нешаблонна і емоційно виправдана в кожному слові, то смію стверджувати, що перед нами справжня поезія.
Вона видала одну єдину поетичну збірочку, яка не викликала ні в кого жодного живого зацікавлення (якщо, ясна річ, не рахувати мене і ще кількох осіб) і яка безумовно кане в безвість найближчим часом. Урешті, все кане в безвість, і я не знаю, чи так уже це погано. Навіщо тоді вона писала? Для кого? Просто, бо так хотіла? Не знаю. Як і не знаю, навіщо я забажав розповісти про свої враження від цієї поезії. Просто, бо так захотів.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
58. Дещо про Шевченка
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/58.html
Важко і якось наче непристойно говорити про літературу, коли країна охоплена жахіттями війни. І тим не менше в цю лиху годину неспогадано відкрив для себе ще одне неординарне літературне ймення — Таня Малярчук (народилася 1983 року в Івано-Франківську, з 2011 року живе в Австрії).
Недавно її роман "Забуття" (в Україні опублікований в 2016-му) видало американське видавництво W.W.Norton (Forgottenness, New York: Liveright, 2024) у перекладі Зені Томпкінс. Це перший і єдиний поки що художній твір, перекладений з української, який вийшов у справді великому і впливовому видавництві. І то, як пояснює сама авторка в інтервю з Іриною Матвійчук для Голосу Америки (08.02.24), без особливих клопотань з її боку, бо роман опублікувало 2019 року німецьке видавництво Kiepenheuer&Witsch (Blauwal der Erinnerung, Köln: Kiepenheuer & Witsch, 2019) і, маючи всі видавничі права, самостійно реклямувало, вело перемовини і продало дозвіл на видання роману англійською американським видавцям. Відразу після публікації в США на роман відгукнулося чимало літературних критиків, зосібна, з’явилися рецензії в таких солідних виданнях, як The Atlantic, The New Yorker, NPR.
Рецензентка Джуді Шулівець в The Atlantic дала, як на мене, доволі стотне визначення цьому твору, назвавши його “ексгумацією минулого”. І вельми слушно, бо “Забуття” не так історичний роман про постать Вячеслава Липинського, як спроба пояснити дивний феномен — чому кість від кости поляк з відомої шляхетської родини зробився переконаним українським патріотом, став по руку народу-жертви.
Доречно нагадати, що водночас з виданням роману німецькою мовою у 2019 році вийшов його переклад і польською (Zapomnienie, Wrocław: Warstwy, 2019), потім у 2022 році — в Нідерландах (Vinvis der vergetelheid, Amsterdam: Meulenhoff, 2022), а в березні цього року ще й в Ірландії. Тріюмф, чи не так?
І я не дивуюся. Цей твір справді читається з неослабною увагою.
Я надибав його випадково і попервах був вельми скептично налаштований. Проте... так переконливо, без найменших психологічних й емоційних переборщень зобразити перепетії життя Липинського, будучи людиною поза цим часом!!!... Це таки треба мати хист.
Тож не так все мізерно з нашою літературою, як може здаватися, коли судити винятково по тих іменах, які бучно лунають на всіх українських перехрестях. Дивує тільки, чому на тих перехрестях так багато пустоцвіту і так мало істинних талантів. Хай там як, але Таня Малярчук, згодьмося, перебуває далеко не в центрі уваги української читацької публіки, та й професійної критики також. Отже, маємо черговий приклад огидної закономірности — ті з наших, хто цікавий у світі, малоцікавий у рідній країні.
Прочитавши з неабияким захватом роман “Забуття” (мушу зазначити, що потужні глибиною психологічного проникнення розповіді про Липинського дещо нівелюють розділи з описами особистих переживань авторки, яка фіґурує в творі як паралельний персонаж із сьогодення!), я кинувся шукати инші книги письменниці. Але мене чекало розчаро́вання — все, написане до “Забуття”, виявилося художньо недосконалим, зчаста відверто слабким. Що не твір, то такі собі смішки-смішечки, мудровані претенсії на ориґінальність, невмотивованість колізій між героями, бутафорні страждання тощо, чим, як відомо, уражена значна кількість наших сучасних письменників. Наче дійсність для них — це щось легке, зрозуміле і не потребує надзусиль.
У “Забутті” Малярчук, як бачиться, цілковито порвала з хибними минулими підходами і поклала собі глянути на реальність по-дорослому, наповажне. Ось що вона каже в згаданому інтервю: “Це – перший роман, у якому я хотіла справді серйозно взятися за якусь тему і віддатися їй, і більше не вдавати, не грати клоуна, не намагатися бути смішною там, де це недоречно.”
Результат такого переосмислення — блискучий. Роман “Забуття” яскраве тому підтвердження. І хоча письменниця зараз, відколи розпочалася широкомасштабна російсько-українська війна, не пише художніх творів (як я її розумію — слова застрягають у горлі, коли чуєш про жахіття і людське горе довкруж!), однак в її душі не припиняється творчий нурт, який неодмінно колись матеріялізується у твори великої сили. Принаймні вірю в це.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
61. Балянсування між емоціо і раціо
https://ua-human.blogspot.com/2024/09/61.html
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
19. Про живе серце
https://ua-human.blogspot.com/2024/08/19.html
Читати далі...
Дощі, дощі...
З кожного листочка в саду
стікають прозорі блискітки.
Внуривши очі
в смарагдову гущину,
що сподіваєшся уздріти
в цьому непевному,
повному гіркот і болю світі,
тіне моя?!
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
98. Чай у сніжно-білій піялі
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/98.html
Читати далі...
Цей світ повільний, німий,
студений...
Милосердя чекати від нього
марно.
Дні минають за днями...
Ось уже й літо,
червоніють черешні...
А мій гріх ятрить моє серце
щодалі, то більше!
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
18. Той хтось
Під грушкою в саду
усамітнено сидіти в тиші
й пити зелений чай —
цю мрію молодих літ
я таки втілив.
Що ж бентежна душа моя
й далі шукає,
тужить за чим?
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
17. Червоніють черешні
