Машу́к було перше відносно велике містечко у Кадській провінції, куди прийшов відлюдник Єфрем після свого багаторічного усамітнення у Драконових горах. Воно тіснилося серед букових лісів і гігантських базальтових бескетів над бурхливою гірською рікою Ма. Худюще тіло, виснажене бліде лице з сивою щетиною, сорочка та штани з мішковини й особливо дивоглядний шкіряний каптур на голові викликали в містян, які зустрічали його на вулицях, справжнє зачудування, а коли він прийшов на площу під міську управу і став проповідувати Велику Сутність, то довкола зібрався величезний натовп. Люди слухали його слова, роззявивши роти, і не знали, що й думати – такі дивні твердження і сентенції лунали з його вуст, такою спокійною і впевненою була його мова, так легко і невимушено він розповідав притчі про Джізейса і цитував уривки з байбули. А найбільше вразило всіх його запевнення, що Велика Сутність не для вибраних, і кожен може пізнати її.
Там на площі Маґриб і побачив Єфрема, і пройнявся до нього безоглядною шанобою, і став його самовідданим учнем, і більше не відходив від нього ні на крок протягом трьох років аж до тої прикрої розмови з ним у Давні в Еритській провінції, після якої неспогадано щез і ніхто з решти учнів не знав, де він подівся.
Маґрибові в день знайомства з Єфремом було двадцять два. Він народився у Машуці і мешкав у родині свого дядька по матері. Був круглий сирота. Коли мав девять років, його тато й мама під час повені втопилися в ріці. В дядьковій родині його недолюблювали, вважали лінивим, потайним, таким, що завше з задньою думкою на умі, і тільки й чекали, як би здихатися племінника. Та й у містечку Маґриба не любили, ставилися до нього якось насторожено, з недовірою, він не мав ні друга, ні навіть приятеля. Жив як неприкаяний, з дня на день мордуючись думкою, чому все в цьому світі чуже для нього, чому ніщо не тішить його, не викликає радости. Він часто блукав у горах, забирався на найвищі щовби, годинами сидів там і роздумував, що́ з ним не так, чому не може жити, як усі инші люди. Але всі його натуги щось зрозуміти були марними, і він згнічений серцем повертався назад до містечка, де йому ніхто не був радий.
Тут на площі біля міської управи Маґриб серед усіх був, чей, єдиний, хто слухав Єфрема з абсолютною увагою - без оцінок, без порівнянь, без урухомлення думки і памяти, його цілковито заворожило те, що казав відлюдник, його слова западали йому глибоко в душу. Він не знав, що вони означають, але відчував їхню сокровенну вагу, неосяжну, вічну.
По якомусь часі на площу прибули десь з півсотні новобранців у супроводі двох озброєних бандолетами леґіонерів і підстаркуватого капрала з довгими, зачорненими сти́бієм вусами, і люди, які слухали Єфрема, вмах забули про нього і повернули голови до прибульців. Більшість новобранців були молоді хлопці, але траплялися серед них і середнього віку чоловіки. Всі вони прибули з сіл Машуцької округи. Після урочистої присяги перед посадником міста їх мали відправити залізницею на фронт у північно-західні провінції Діямантової імперії на підмогу Пятій армії, яка, проте, як повідомляли газети, на той час уже була вщент розбита й здала військам короля Рафанаїла важливий порт Сізре́к, а, отже, й останню північну провінцію Пля́центу.
Побачивши, що Єфрем перестав говорити, Маґриб, зеленкуваті очі якого горіли від пере́повні почуттів, вигунув:
-Я хочу пізнати Велику Сутність.
Єфрем довго дивився на сутулуватого юнака, вся постава якого була якась розладнана, наче позбвлена стрижня, і мовчав. Потім землистий колір його обличчя набрав лільової поволоки, тоді заяскрів рожевими й ще якимись відтінками.
-Хотіти можна лише те, що знаєш. Те, що не знаєш, хотіти неможливо,- відлюдник зняв з голови каптура.- Спекотно сьогодні.
-Але ж ти цілу годину говорив про Велику Сутність, і я…
-Ти чув лише слова,- різко перебив його Єфрем,- а слова не є Велика Сутність так само, як і слово яблуко не є справжнє яблуко.
-Я хочу пізнати те, що ховається за цим словом,- знову сказав Маґриб.
-Те, що ховається за цим словом, можна бачити, але знати його неможливо.
-Тоді я хочу бачити,- в голосі Маґриба вчувалася затятість.
-І ти готовий зректися всього, і навіть себе, і йти за мною?- свінув Єфрем своїми попелястими очима, в яких не прозирало нічого, крім якогось неокресленого хитлявого бе́зкраю.
-Я піду за тобою, де б ти не йшов.
-Ти маєш облишити всяку надію. Зможеш?
-Зможу.
-Навіть надію побачити Велику Сутність?
Маґриб на мить застиг у збентеженні. Його розум судомно перебирав усе, що містилося в памяті. Та марно. Відповіди не було. Маґриб не знав.
-Я не знаю,- відказав він у розпачі. І вже був готовий розридатися.
-Воістину, так!- крикнув Єфрем на все горло, що аж деякі люди, які почасти захоплено, а почасти з обавою дивилися на вишикуваних підковою новобранців, повертали голови й здивовано зиркали на нього.- Так,- провадив далі відлюдник,- ти не можеш знати, бо зректися надії на те, що тобі не відоме, неможливо. Відколи я спустився з гір, ти перший, хто засвідчив справжню готовість до Великої Сутности – бути тим, хто не знає. Тож беру тебе за учня.
-Дякую, целе́бе,- Маґриб шанобливо схилив голову.
Єфрем, благословляючи, торкнувся долонею його чола, тоді одяг на голову каптур і неквапливо рушив з площі в бік, де був міський базар. Маґриб подався за ним.
На базарі людьми аж кишіло. Всюди коні, повози, мажари, балагули, нашвидку збиті будки, ятки, рундуки, шум, гамір, крикотня, штовханина, лайка… Музи́ки запалисто тирли́ґали на скрипках, висвистувала флейта, завивала басо́ля, вибивали бубни, гупав барабан… Продавці, повиставлявши, де тільки можна, свій товар - глиняний посуд, оздоблені за́полоччю жупани, розкішні андара́ки, як називалися тут ці жіночі спідниці, бочівки з вином, медом, усяких форм сокири, коси, серпи, кошики з черешнями, опу́нціями, фіста́шками й иншою садовино́ю, величезні деревяні таці з булками, пиріжками, медяниками, бубликами, тістечками тощо - голосно закликали покупців, сміялися, жартували, сперечалися, запекло торгувалися за кожен імпер й щиро дякували за покупки, а з рядів, де продавали живи́зну - ослів, овець, кіз, свиней, индиків, гусей, качок, курей до цього всього базарного рейваху додавався ще й несамовитий галас від їхнього ійакання, блеяння, мекання, рохкання, бульбульдикання, ґелґання, крякання, кудкудахкання. Базар вирував такими шаленими й непогамовними пристрастями, що, здавалося, це було місце, де вирішувалася доля світу. Продати й купити – ось що єдине тут мало значення, нічого більше, ні Седіолана, ні імператора, ні навіть війни, на якій загинуло вже десятки тисяч вояків, ні загарбання королівськими полчищами всіх північних провінцій Діямантової імперії, ні навіть загроза, що ворог небавом може прийти і в Машук, тут не існувало.
Єфрем, незворушний, повен якоїсь затаєної гідности йшов базаром, зрідка підходив до того чи иншого товару, по́вагом питався за ціну, перемовлявся з продавцем, пускаючи який-небудь жарт, і простував далі. Маґриб ні на крок не відступав від учителя, стежачи за кожним його рухом, кожним словом, кожною значущою зміною на його обличчі. Вони проминули віз з килимами, потім ятку з дитячими забавками, бабу, яка виставила на продаж коновки з маслом та сиром, врешті підійшли до заґратованого колеса-клітки, в якому крутилася білка, і зупинилися. Звірятко знай бігло всередені, по́хіпко перебираючи лапками, иноді так прудко, що не видно було ні голови, ні хвоста, лише суцільне руде кружало, потім утомлювалося, ціпеніло, зиркаючи здивованими очками й не розуміючи, чому залишається на тому самому місці, а за секунду-дві знову в безумі мчало, крутячись в колесі.
-Скільки хочеш за це колесо з білкою,- запитав Єфрем опасистого чоловіка в соломяному брилі, який, сидячи на ящику, безупину обмахувався віялом і весь стікав потом від спеки.
-Три залізні імпери, і колесо ваше,- відповів чоловік.
-Даю два,- Єфрем свердлив продавця очима.
-Добре,- кивнув той.
-Дай йому два залізні імпери,- Єфрем повернув голову до Маґриба.
Хлопець запитливо глянув на вчителя, але побачивши його сірі застиглі очі, смиренно запхав руку до кишені, вийняв дві монети й дав чоловікові.
-Бери колесо і ходімо звідси,- звелів Єфрем.
Маґриб поклав колесо на плече, і вони рушили геть. Коли покинули базар і йшли вулицями Машука, він запитав:
-Учителю, навіщо нам це колесо з білкою?
-Побачиш,- відказав відлюдник.
І вони продовжували йти. За пів години були вже за містом і простували вгору глинистим путівцем, який вів до лісу.
-Куди ми йдемо?- знову запитав хлопець.
-Навіщо питаєшся? Невже гадаєш, що слова можуть тобі щось відкрити? Зосередь ліпше увагу на тому, що перед тобою,- Єфрем зупинився і сердито глянув на свого учня.
Маґриб зніяковіло опустив очі, і вони рушили далі. Врешті увійшли в ліс. Пробиралися серед букових стовбурів. Дісталися до невеличкої галявини, де червоніли суниці.
-Все. Ми прийшли. Поклади колесо на камінь і відчини дверцята,- Єфрем сів на замшілий стовбур поваленого бука.
Хлопець зробив, що йому сказано, і білка в один змиг вискочила з колеса, шугнула на найближче дерево і щезла серед листя.
-Ти бачив, яке це бідолашне звірятко було щасливе, що звільнилося з неволі?- запитав Єфрем.
-Так, целебе.
-Сподіваюся, ти зрозумів, що бачити щось важливіше, ніж чути слова про щось?
-Так, целебе.
Єфрем занурився в себе і довго мовчав. Потім мовив:
-Люди подібні на цю білку в колесі. Вони перебувають у гонитві за маривами, виснажуються, марно тратять сили, намагаючись здобути те, що здобути неможливо. Їм здається, що вони рухаються вперед, але насправді залишаються на місці. То чи не розумніше зупинитися, розглянутися довкола, чи нема якогось способу добутися на свободу, а віднайшовши, шугнути, як ця білка з колеса, і розтанути в безмірі буття, яке не має ні початку, ні кінця?
Сказавши це, Єфрем упявся очима в учня. Його лице знову стало мінитися відтінками.
Маґриб не відповідав. Також дивився на вчителя.
-Чому мовчиш?- сердито кинув відлюдник.
-Я не знаю,- відказав хлопець.
-Чому?- гаркнув Єфрем.
-Бо я не бачив, лише чув слова, целебе,- тихо мовив Маґриб.
-Добре, Маґрибе. Здається, ти щось таки побачив.
-Дякую, целебе.
Єфрем устав зі стовбура, на якому сидів, узяв колесо і розтрощив його об камінь. Тоді повернувся до учня.
-Так і ти маєш розтрощити шпетне коло своєї гонитви. А поки що єдиним твоїм словом хай буде «не знаю».
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
140. Ттретій дуель
https://ua-human.blogspot.com/2022/01/140.html
білка в колесі як символ марноти життя-символічно
ВідповістиВидалити