Сьогодні на світанку,
коли сліпучі промені сонця,
вибиваючись з-за верховіття
далеких вільх,
протинали студене повітря,
я бачив,
як пожовкле листя вяза
безрадно то тут, то там
спадало на траву --
спокійно і тихо,
без ремствувань і нарікань,
без болю і гіркоти,
без жалю за минулим,
без страху перед майбутнім…
Кожен листочок по-своєму:
один тремтів і крутився,
наче в загонистім танці,
другий робив зиґзаґи,
на мить вагаючись,
і знову летів,
третій просто опускався
з онімілим жестом
рівною прямовисною лінією
додолу.
І всі вони,
повні сокровенної таїни,
незворушні і гідні
були такі прекрасні
у смерті.
Я також хотів би бути
таким, як вони,
таким, як вони…
Як би я хотів бути
таким, як вони!
Немає коментарів:
Дописати коментар