117. ОЧЕРЕТ І ГОЛОС ПРИПУТНЯ (Життя вмлівіч)

          Ці молоді гостряки очерету,
          що витикаються з води...
          Це смутне́ хугукання припутня,
          що лине десь з ясенових верховіть...
          Що це? Що це?
          Невже марно раз за разом
          питаюся я в тебе,
          тіне моя?

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...

116. ЗАБЛУКАЛА ДЕСЬ ВЕСНА (Життя вмлівіч)

            З раннього ранку
            сипле і сипле снігом
            зі студеного безживного неба.
            І знай мариться, мариться мені,
            наче заблукала десь весна
            на безкраїх подеснянських луках,
            шукає і стежки ніяк не знайде
            до мого убогого обійстя. 

 СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

117. Очерет і голос припутня

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/117.html

Читати далі...

115. І БІЛЬШЕ НІЧОГО НЕМА (Життя вмлівіч)

            Холодний вечір.
            Тиша.
            Виблискує у воді
            місяць напі́дповні...
            І більше нічого нема
            на цім світі,
            тіне моя. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

116. Заблукала десь весна

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/116.html

Читати далі...

50. ЧОМУ МЕНЕ ТАМ НЕ БУЛО? (Есеї)

          Що, ви питаєте, чому я не поїхав 3 квітня ц.р. до Ченстохови в Польщу на презентацію свого нового роману "Нотатки мого друга Т.Р.", якого у перекладі Богдана Кнопа видало видавництво "Galeria literacka"?
           Усе через війну. Непевність ситуації на фронті внаслідок зрадництва Америки, а, головне, нові й нові жахіття від російських обстрілів з численними руйнуваннями й жертвами, чей, цілковито паралізують мене. Кожне нове повідомлення про чиюсь загибель, особливо, дітей наче вириває мене з життя, і я на довго нічого не можу ні робити, ні чимось зайнятися, ні про щось думати, ні взагалі знайти собі хоч десь у чомусь прихисток. Щодня зі страхом заглядаю у смартфон і читаю новини — тільки заголовки, на більше в мене не вистачає духу. І як тільки натрапляю на повідомлення, що ось знову у якомусь місті десятки людей убито ракетою, тут же натискаю на кнопку вимкнути. Та це не рятує мене. Знаю, від болю, який пронизує моє нутро, мені вже ніде не сховатися — він мучитиме мене, хай де я є. Особливо боюся переглядати відео з місця страшної події — бачити, як збожево́ліла мати сидить на асфальті і ніяк не хоче відпускати руки своєї мертвої дитини... ні, моє серце не витримує такого видовища.
           Що ж, може, я переборщено чутливий, не достатньо загартований для цього злого, жорстокого і бездушного світу, може, я взагалі зайвий у цьому світі, який, певно, тільки й призначений що для сильних одиниць, здатних витримувати найстрахітливіші людські страждання! Але так вже є. Не належу до сильних, а до тих слабких, які надто вже переймаються чужим болем. Цілком як той індуський містик Рама-Крішна, про якого розповідають, що коли в дитинстві він побачив, як безсердечні погоничі бють батогами волів, то потім на його дитячій спині відбилися темно-сині пасмуги від цих ударів.
           То як, прошу вас, я міг їхати до Польщі на якісь там презентації? Як міг би там себе почувати, про що би я там говорив, що розповідав, коли моя країна сповнена горя й передсмертних стогонів? Та слова би застрягали мені в горлі! Я не міг би спілкуватися ні з ким, та й не хотів би, бо все, що би я не сказав, було би фальшивим, принаймні у моїх очах. А якщо би й щось говорив, то ненавидів би себе за це.
           Хай там як, але кожен виклик мусить мати адекватну відповідь. Тож те, що я не приїхав до Польщі на презентацію своєї книжки, якраз і є така відповідь.
           Утім, не знаю, багато хто в Україні дивиться на все це инакше — влаштовують і презентації, і всякі імпрези, і зустрічі, і бесіди, і розїзди по закордонах, а дехто і веселі вечірки з вшануваннями когось там... Бо можуть жити так, наче нічого ніде. Вони можуть. Я ні.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...

25. ТОЙ, ЩО ЩЕ ПРИХОДИТЬ СЮДИ (Думки)

          Вже кілька років,
          як нема діда Говраша...
          Поле,
          де колись пишніла картопля,
          і цієї ранньої весни
          встеляють густі торішні трави.
          Тепер хазяйнувати сюди
          тільки що й приходить
          коли-не-коли
          полохливий заєць. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...