З далекої молодости
я ходив загубленими стежками,
видирався на узвишшя і високі пагорби,
де нема людей,
і там у самоті пив вино,
споглядаючи призахіднє сонце.
Чому й тепер у шістдесят девять я тікаю
з розкішних готелів та пляжів Ґабіче-Маре
в колючі зарості чагарників Апенінських схилів
і там у безгомінні над морем
пю наодинці ґраппу,
стежачи, як сонце неквапливо
ховається за обрій?
Невже за стільки десятиліть
нічого не змінилося, Господи?!
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
11. Удивляюся в імлисті верхівя
https://ua-human.blogspot.com/2022/06/25.html
Немає коментарів:
Дописати коментар