Морозний ранок.
Сніг виблискує.
Тиша,
ніде ані шелесне...
А ті нічні вибухи
десь під Києвом...
Вони, певно,
лише наснилися.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
111. Ще одне моє мариво
https://ua-human.blogspot.com/2025/03/111.html
Артур Волошин чи, як його ще голубли́во називали, Артурчик мав вельми мяку й доброзичливу вдачу. Відкритий серцем, він, здавалося, весь світився приязню. Разом з тим у нього був виразний характер і певні принципи, якими ніколи не поступався. Памятаю, як якось ми йшли Академічною і розмовляли про утиски й переслідування людей з боку російсько-комуністичної влади.
— Для мене є деякі святі речі,— раптом сказав він і, взявши в руку срібну шестикутну звізду, що висіла на чорній шворці в нього на грудях, поцілував її.
Я був вражений. Деякий час від хвилювання не годен був вимовити й слова.
— Я розумію тебе,— врешті прошепотів я, адже мав такі ж почування, але до инших символів. І якщо би в мене на грудях висів на шворці срібний тризуб, то, певне, зробив би те саме.
Я, як і більшість з львівського гіпі-середовища, симпатизував Артурові ще й тому, що він умів бути самоіронічним, не соромився виказувати свої слабини і, здається, ніколи не праг вивищуватися над хай там ким. І це його ставлення до инших, як до рівних собі, не могло не викликати приязних почуттів.
Артурова самоіронія, а часто просто кпини над власними бідами й невдачами могли часом виливатися в дотепні жарти й навіть кумедні дії. Так якогось дня під кавярнею на Вірменській я побачив Артура, який вилив собі на голову горнятко з кавою. Чорні патьоки збігали по його довгому хвилястому волоссю, стікали по обличчю і цяпотіли на хідник, лишаючи на попелястих плитах брунатні плями. Артур пояснив мені, що така собі одна пасія його серця дала йому відкоша, тож він, мовляв, змушений був хильнути зайвого, і тепер охолоджує голову, щоб прийти до тями. Я, звичайно, сміявся, але водночас щиро йому співчував.
Знаю, що Артур писав вірші, звісно, російською, бо був з російськомовної гебрайської родини. Деякі вірші навіть читав мені. Я тоді не міг їх оцінити належним чином. Пізніше мав можливість познайомитися з його поезією з деяких машинописних передруків. Можу сказати, що це загалом непогана поезія, пройнята щирими почуттями, які виражені подекуди дуже ускладненими образами. Поєднання цих образів, нагромадження їх одне на одне в химерні, дивоглядні споруди, зчаста парадоксальні, взаємозаперечні здатні викликати дуже живі емоції — болю, тривоги, надії, нездійснених сподівань, віри у якісь можливості… У кожному разі загальна тональність Артурових віршів зовсім не депресивна, в них криється певне намагання збалянсувати радощі і гіркоти цього світу, втім, безуспішне намагання, бо, гадаю, він відчував, що про цей світ важко сказати щось хоч трохи певне.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
Засніжило на Подесенні,
завіхтерило
аж на третій місяць
цієї такої теплої зими...
У височині,
в похмурому сірому небі
сам-саміський
вертається з ирію
журавель.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
110. Лише наснилися
https://ua-human.blogspot.com/2025/02/110.html
