Австрійський письменник Роберт Музіль писав свій роман «Людина без властивостей» усе життя, проте так і не завершив його. Колись сорок років тому ще в підросійські часи я дуже хотів прочитати цю книжку, та ба, знайти її було неможливо – ні російською, ні навіть польською, не кажучи вже про українську.
І от нарешті я прочитав цей роман українською в перекладі Олекси Логвиненка. Три грубі томи. 1300 сторінок. Видавництво Жупанського, Київ, 2010-2011 р. Зізнаюся, чекав від роману чогось зовсім иншого. Втім, так завсіди буває, позаяк дійсність ніколи не відповідає нашим уявленням про неї.
«Людина без властивостей», такими словами автор сконцентровано характеризує свого головного героя Ульріха, довкола якого все відбувається і ради розкриття душевної сутности якого і написано роман.
Ульріх, як я зрозумів з твору Музіля, це людина без виразних морально-етичних наставлень, яка все піддає сумнівам, проте, будучи вихована на певних суспільних цінностях, дотримується на суто зовнішньому рівні загальноприйнятих правил поведінки. Всі колізії, в тому числі і любовні, які повязані з десятками инших персонажів, так чи инакше слугують для увипуклення образу Ульріха. Для мене дивним (і вельми цікавим!!!) є те, що головний герой, який не має ні мети, ні чітких життєвих орієнтирів і який з цієї причини мав би стати забавкою власних, часто суперечливих емоцій зі всіма небезпечними наслідками цього, живе зовні цілком добропорядним життям і при тому не надто страждає від душевного дискомфорту.
Що ж тоді дає йому сили жити, в чому черпає він наснагу? На це питання Музіль так і не відповів. Вочевидь, тому, що смерть перешкодила дописати роман.
Цікаво, що багато хто з літературознавців вважає, що «Людина без властивостей» - це сатира на Австрійську імперію напередодні розпаду, і Ульріх такий собі символ цього – форма, що втратила зміст.
Може, і так, всі ці довжелезні і нудні «інтелектульні» розмови й дискусії між персонажами твору, особливо у вищих колах суспільства (напр., комічна своєю серйозністю затія з «паралельною акцією», покликаною віднайти істинну місію Австрії!) дають підстави так стверджувати.
Але хіба тільки ради цього Музіль написав свій роман, і хіба в цьому його художня потуга?!
Ні, звичайно. Цей текст притягує насамперед правдивими, на диво яскравими характерами персонажів, кожен з яких має власне лице. Взаємини між ними інтриґують, привертають увагу, захоплюють та викликають повну довіру, бо психологічно вельми переконливі. Саме завдяки емоціям, ілюзіям і вчинкам цих персонажів, які то тут, то там перетинаються з Ульріхом, стає зрозумілішим і його внутрішній світ, його душа. На жаль, далеко не повністю, бо, нагадую, письменник не встиг твір закінчити.
На завершення хочу дати пораду тим, хто зважиться читати цей безумовно великий твір австрійської і світової літератури. У ньому є певні підводні рифи, які можуть відбити у вас охоту до читання – це нестерпно довгі розмови і роздуми персонажів на далекі від живого життя теми, всякі судження і мудрування, пусті за своєю суттю. Не знаю, навіщо автор так переборщено довго, иноді на пять-шість сторінок розтягує суто умоглядні міркування своїх героїв. Так, наче він навмисне хоче, аби роман був важкочитабельний.
Тож безоглядно пропускайте все, що не стосується безпосередньо конкретних живих почуттів і вчинків дійових осіб роману. Адже саме в цих почуттях і вчинках вся його краса, і саме у них криється його екзистенційний смисл, який, на мою думку, полягає в спробі Музіля довести, що людина може доволі комфортно жити без будь-яких переконань, себто, безцільно.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
40. Дещо з приводу фільму «Земля кочовиків»
https://ua-human.blogspot.com/2021/06/40.html
Немає коментарів:
Дописати коментар