137. ЦЕЙ ПОНУРИЙ СВІТАНОК (Життя вмлівіч)

                    За попелястими хмарами
                    його й не побачиш —
                    тоненький, як ниточка,
                    серпик спадного місяця.
                    Цей понурий світанок
                    тільки й запав мені в серце
                    що смальким морозом
                    й далекими вибухами
                    десь за селом.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...

136. ПОЛЕ, ЩО СТАЛО ЛУГОМ (Життя вмлівіч)

                  Мороз…
                  Німотне зимове сонце.
                  Сніги довкруж —
                  білина аж очі сліпить.
                  Ні зайців, ні лисиць не видно
                  на цьому колишньому
                  картопляному полі,
                  що давно стало лугом. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

137. Цей понурий світанок

https://ua-human.blogspot.com/2026/01/137.html

 

Читати далі...

135. У НІМІЙ БІЛИНІ (ЖИТТЯ ВМЛІВІЧ)

                 Снігом укрило обійстя.
                 Студений північний вітер
                 похитує верховіттям сосен.
                 Стеменно так,
                 як застигло у німій білині
                 це моє озерце́,
                 так заклякли в безрусі
                 і всі надії мої.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

136. Поле, що стало лугом

https://ua-human.blogspot.com/2026/01/136.html

Читати далі...