126. ЗОЛОТОКОРІНЬ (Життя вмлівіч)

               Життя минає
               так нестерпуче повільно,
               так безсердечно швидко...
               І не спасе від цього ніщо,
               жодна чудесна гойниця,
               навіть цей золотокорінь,
               що розпишнівся жовтиною
               побіч грядки.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...

125. ТА ТАЇНА́ (Життя вмлівіч)

                    Вечір.
                    Дощ припинився.
                    Призахіднє прозирає
                    сонце
                    крізь ялинове
                    й тамариксове віття...
                    І все тане, блякне, марніє
                    надія,
                    що ось зараз,
                    якогось змигу
                    розслониться
                    та таїна́. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

126. Золотокорінь

https://ua-human.blogspot.com/2025/06/126.html

Читати далі...

124. ОСЬ І ЦЬОГО ЛІТА (Життя вмлівіч)

                  Ось і цього літа,
                  як і колись,
                  рожеві розцвіли
                  листопруги —
                  такі свіжі, вразливі
                  і водночас
                  незмірної сповнені
                  сили. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

125. Та таїна

https://ua-human.blogspot.com/2025/06/125.html

 

Читати далі...

123. САМ САМІСЬКИЙ (Життя вмлівіч)

            Цей припутень сам саміський —
            пари не знайшлося йому...
            Сидить, незворушний,
            як Будда,
            до призахіднього сонця
            голову спрямувавши,
            з долею змирившись своєю.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

124. Ось і цього літа

https://ua-human.blogspot.com/2025/06/124.html

Читати далі...

26. ДОСКОНАЛИЙ У ЗЛИЧНОТІ СВОЇЙ (Думки)

          Палахкоче червінню китайський мак,
          безшелесний, пишніє з фронту хати...
          Ні гризоти, ні страхи, ні печалі
          не докучають йому.
          Він сама вічність —
          досконалий у злично́ті своїй.
          І що з того,
          що за кілька днів
          зівянуть й осипляться
          його пречудні́ кармінові плато́чки —
          адже “тепер” ні початку не має,
          ні кінця. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...

5. МІХАЕЛЬ "КРАЇНА МОЄЇ ЛЮБОВИ" (Переклади)

    Міхаель... Поет з Ізраїлю... Він неабияк схвилював мене. Так жорстко, безжалісно, без найменшого пієтету говорити про рідну країну в інтернет-просторі... 

       "Коли я ще молодий репатріянт з СРСР приїхав 1973 року до Ізраїлю, то гадав, що побачу тут всуціль досконалість і мудрість у всьому. Та ба, так багато в цім краї зустрів глупих людей, так багато нерозумного і руйнівного трапилося мені запізнати. Поряд з порядними людьми чимало довелося мені уздріти і відвертих покидьків. Я прожив у Ізраїлі понад пятдесят років, тож зважуся заявити, що Ізраїль дуже важка країна для життя. Але я попри все ніколи не захочу покинути її. Чому? Відповідь ось у цьому вірші." 

     І він прочитав вісім дещо розхристаних римованих рядків, які я переклав з російської.

               В країні любови моєї
               знову квітне миґдаль…
               І солодкі пахощі раю
               звіює вітром у даль,
               і серце моє співає,
               і пісня його безконечна —
               земля Ізраїлю вічна. 

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...

122. НЕВЖЕ НІКОЛИ (Життя вмлівіч)

            Ось вже й буз
            зацвів у саду,
            все частіше
            долинає кування зозулі
            з вільхового гаю...
            Безшелесну тишу,
            незрушний спокій
            бузу й зозулі
            невже ніколи
            не осягти
            серцю моєму?

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

123. Сам саміський

https://ua-human.blogspot.com/2025/06/123.html

Читати далі...

121. ЄДИНИЙ МІЙ ПРИХИСТОК (Життя вмлівіч)

              О, соловейко защебетав
              у заростях верболозів...
              Не замовкай, не замовкай,
              благаю!..
              Бо ж пісня твоя,
              чей, єдине,
              що дає мені прихисток
              від війни. 

 СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

122. Невже ніколи?

https://ua-human.blogspot.com/2025/05/122.html

Читати далі...

120. ЦЯ ДИВНА РОЖЕВА МАҐНОЛІЯ (Життя вмлівіч)

            Знову зацвіла в саду
            рожева маґнолія.
            І здається,
            не існує для неї нічого —
            ні війни, ні руйнувань, ні горя.
            Так і хочеться сказати —
            за якимись иншими
            живе вона законами,
            не за тими,
            що цей одурілий
            від своїх марив
            світ.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

121. Єдиний мій прихисток

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/121.html

Читати далі...

119. ЦІ ТВОЇ ЯЛИНКИ (Життя вмлівіч)

                              Памяті Валі

          Якби ж ти бачила,
          як виросли
          і пишніють ялинки,
          що їх ти колись посадила,
          то, певен,
          забула би хоч на кілька змигів
          усі свої гіркоти й печалі,
          які згнічували твоє серце
          і які розвіяти я так і не зміг. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

120. Ця дивна рожева маґнолія

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/120.html

Читати далі...

118. ДИКА СЛИВА (Життя вмлівіч)

               Там, ген-ген удалині
               за огорожею,
               що там біліє?
               Над падиною
               із сухим очеретом
               розцвіла дика слива. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

119. Ці твої ялинки

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/119.html

Читати далі...

117. ОЧЕРЕТ І ГОЛОС ПРИПУТНЯ (Життя вмлівіч)

          Ці молоді гостряки очерету,
          що витикаються з води...
          Це смутне́ хугукання припутня,
          що лине десь з ясенових верховіть...
          Що це? Що це?
          Невже марно раз за разом
          питаюся я в тебе,
          тіне моя?

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

118. Дика слива

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/118.html

Читати далі...

116. ЗАБЛУКАЛА ДЕСЬ ВЕСНА (Життя вмлівіч)

            З раннього ранку
            сипле і сипле снігом
            зі студеного безживного неба.
            І знай мариться, мариться мені,
            наче заблукала десь весна
            на безкраїх подеснянських луках,
            шукає і стежки ніяк не знайде
            до мого убогого обійстя. 

 СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

117. Очерет і голос припутня

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/117.html

Читати далі...

115. І БІЛЬШЕ НІЧОГО НЕМА (Життя вмлівіч)

            Холодний вечір.
            Тиша.
            Виблискує у воді
            місяць напі́дповні...
            І більше нічого нема
            на цім світі,
            тіне моя. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

116. Заблукала десь весна

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/116.html

Читати далі...

50. ЧОМУ МЕНЕ ТАМ НЕ БУЛО? (Есеї)

              У польському місті Ченстохова третього квітня ц.р. відбулася презентація нового роману Володимира Яворського-Волдмура “Нотатки мого друга Т.Р.” (Wołodymyr Jaworski-Woldmur “Zapiski mojego przyjaciela T.R”, якого видало в перекладі Богдана Кнопа видавництво "Galeria literacka". Втім, автор бути на цьому заході відмовився, чим неабияк здивував багатьох друзів і поцінувачів своєї творчости.
              Ось як він сам пояснив це своє рішення:

       

          Що, ви питаєте, чому я не поїхав до Польщі на презентацію свого нового роману?
           Усе через війну. Непевність ситуації на фронті внаслідок зрадництва Америки, а, головне, нові й нові жахіття від російських обстрілів з численними руйнуваннями й жертвами, чей, цілковито паралізують мене. Кожне нове повідомлення про чиюсь загибель, особливо, дітей наче вириває мене з життя, і я на довго нічого не можу ні робити, ні чимось зайнятися, ні про щось думати, ні взагалі знайти собі хоч десь у чомусь прихисток. Щодня зі страхом заглядаю у смартфон і читаю новини — тільки заголовки, на більше в мене не вистачає духу. І як тільки натрапляю на повідомлення, що ось знову у якомусь місті десятки людей убито ракетою, тут же натискаю на кнопку вимкнути. Та це не рятує мене. Знаю, від болю, який пронизує моє нутро, мені вже ніде не сховатися — він мучитиме мене, хай де я є. Особливо боюся переглядати відео з місця страшної події — бачити, як збожево́ліла мати сидить на асфальті і ніяк не хоче відпускати руки своєї мертвої дитини... ні, моє серце не витримує такого видовища.
           Що ж, може, я переборщено чутливий, не достатньо загартований для цього злого, жорстокого і бездушного світу, може, я взагалі зайвий у цьому світі, який, певно, тільки й призначений що для сильних одиниць, здатних витримувати найстрахітливіші людські страждання! Але так вже є. Не належу до сильних, а до тих слабких, які надто вже переймаються чужим болем. Цілком як той індуський містик Рама-Крішна, про якого розповідають, що коли в дитинстві він побачив, як безсердечні погоничі бють батогами волів, то потім на його дитячій спині відбилися темно-сині пасмуги від цих ударів.
           То як, прошу вас, я міг їхати до Польщі на якісь там презентації? Як міг би там себе почувати, про що би я там говорив, що розповідав, коли моя країна сповнена горя й передсмертних стогонів? Та слова би застрягали мені в горлі! Я не міг би спілкуватися ні з ким, та й не хотів би, бо все, що би я не сказав, було би фальшивим, принаймні у моїх очах. А якщо би й щось говорив, то ненавидів би себе за це.
           Хай там як, але кожен виклик мусить мати адекватну відповідь. Тож те, що я не приїхав до Польщі на презентацію своєї книжки, якраз і є така відповідь.
           Утім, не знаю, багато хто в Україні дивиться на все це инакше — влаштовують і презентації, і всякі імпрези, і зустрічі, і бесіди, і розїзди по закордонах, а дехто і веселі вечірки з вшануваннями когось там... Бо можуть жити так, наче нічого ніде. Вони можуть. Я ні.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...

25. ТОЙ, ЩО ЩЕ ПРИХОДИТЬ СЮДИ (Думки)

          Вже кілька років,
          як нема діда Говраша...
          Поле,
          де колись пишніла картопля,
          і цієї ранньої весни
          встеляють густі торішні трави.
          Тепер хазяйнувати сюди
          тільки що й приходить
          коли-не-коли
          полохливий заєць. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

26. Досконалий у зличноті своїй

https://ua-human.blogspot.com/2025/05/26.html

Читати далі...

114. І ЇМ НЕЗАТИШНО (Життя вмлівіч)

          Цього ранку над озерце́м
          знову сполошив
          качку і селезня —
          тільки залопотіло за ними.
          Ві́дай,
          і їм незатишно
          на цім світі,
          пані́ й панове. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

15. І більше нічого нема

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/115.html

Читати далі...

113. КУДИ ТАК КВАПИШСЯ? (Життя вмлівіч)

            Вяз зацвів...
            А ще тільки березень,
            морози вночі...
            Куди так квапишся, вязе?
            За цими гіркотами своїми
            не вгонюся за тобою. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

114. І їм незатишно

https://ua-human.blogspot.com/2025/03/114.html

Читати далі...

24. ҐАВА (Думки)

         Ця ґава на вершечку берези,
         чей, кожного світанку
         вітає мене
         своїм крижаним захриплим ка-р-р-р...
         Вона щоразу наче нагадує мені
         ти лише мара,
         лише мара,
         як і я. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

25. Той, що ще приходить сюди

https://ua-human.blogspot.com/2025/04/25.html

Читати далі...

112. ЇЇ ВЖЕ МАЙЖЕ НЕ ВИДНО (Життя вмлівіч)

            Цього похмурого ранку,
            нипаю по саду,
            місця собі не знаходжу...
            Ген-ген за густим туманом
            її вже майже не видно —
            цієї хати,
            де ніхто не живе.

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

113. Куди так квапишся?

https://ua-human.blogspot.com/2025/03/113.html

Читати далі...

111. ЩЕ ОДНЕ МОЄ МАРИВО (Життя вмлівіч)

          Ось уже й березень...
          Синички цінькають на ялині.
          З сірого неба сіється, не перестає
          дрібнесенький сніг,
          холодною білиною
          встеляє, здається, не сад,
          а серце моє.

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

112. Її вже майже не видно

https://ua-human.blogspot.com/2025/03/112.html

Читати далі...

110. ЛИШЕ НАСНИЛИСЯ (Життя вмлівіч)

                  Морозний ранок.
                  Сніг виблискує.
                  Тиша,
                  ніде ані шелесне...
                  А ті нічні вибухи
                  десь під Києвом...
                  Вони, певно,
                  лише наснилися. 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

111. Ще одне моє мариво

https://ua-human.blogspot.com/2025/03/111.html

Читати далі...

6. ДЕЩО ПРО АРТУРА ВОЛОШИНА (Мої спогади)

Артур Волошин чи, як його ще голубли́во називали, Артурчик мав вельми мяку й доброзичливу вдачу. Відкритий серцем, він, здавалося, весь світився приязню. Разом з тим у нього був виразний характер і певні принципи, якими ніколи не поступався. Памятаю, як якось ми йшли Академічною і розмовляли про утиски й переслідування людей з боку російсько-комуністичної влади.

— Для мене є деякі святі речі,— раптом сказав він і, взявши в руку срібну шестикутну звізду, що висіла на чорній шворці в нього на грудях, поцілував її.

Я був вражений. Деякий час від хвилювання не годен був вимовити й слова.

— Я розумію тебе,— врешті прошепотів я, адже мав такі ж почування, але до инших символів. І якщо би в мене на грудях висів на шворці срібний тризуб, то, певне, зробив би те саме.

Я, як і більшість з львівського гіпі-середовища, симпатизував Артурові ще й тому, що він умів бути самоіронічним, не соромився виказувати свої слабини і, здається, ніколи не праг вивищуватися над хай там ким. І це його ставлення до инших, як до рівних собі, не могло не викликати приязних почуттів.

Артурова самоіронія, а часто просто кпини над власними бідами й невдачами могли часом виливатися в дотепні жарти й навіть кумедні дії. Так якогось дня під кавярнею на Вірменській я побачив Артура, який вилив собі на голову горнятко з кавою. Чорні патьоки збігали по його довгому хвилястому волоссю, стікали по обличчю і цяпотіли на хідник, лишаючи на попелястих плитах брунатні плями. Артур пояснив мені, що така собі одна пасія його серця дала йому відкоша, тож він, мовляв, змушений був хильнути зайвого, і тепер охолоджує голову, щоб прийти до тями. Я, звичайно, сміявся, але водночас щиро йому співчував.

Знаю, що Артур писав вірші, звісно, російською, бо був з російськомовної гебрайської родини. Деякі вірші навіть читав мені. Я тоді не міг їх оцінити належним чином. Пізніше мав можливість познайомитися з його поезією з деяких машинописних передруків. Можу сказати, що це загалом непогана поезія, пройнята щирими почуттями, які виражені подекуди дуже ускладненими образами. Поєднання цих образів, нагромадження їх одне на одне в химерні, дивоглядні споруди, зчаста парадоксальні, взаємозаперечні здатні викликати дуже живі емоції — болю, тривоги, надії, нездійснених сподівань, віри у якісь можливості… У кожному разі загальна тональність Артурових віршів зовсім не депресивна, в них криється певне намагання збалянсувати радощі і гіркоти цього світу, втім, безуспішне намагання, бо, гадаю, він відчував, що про цей світ важко сказати щось хоч трохи певне.

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

Читати далі...