Прокинувшись, як завжди, на самому світанку, я вийшов з хати в сад. Те, що я побачив, було насправді. Втім, нічого особливого. Дерева, небо… Я дивився на все це і бачив усе це. Але щ́о це, я не знаю. В памяті моїй воно не залишило жодного знаку́. Тільки попіл. І описати те, що бачив, я не годен. Фальшива память. Фальшиві слова.
З-за старої берези
майнула тінь –
на болота полетіла
сіра чапля.
Неквапливо встає
за вільшаником сонце –
ряхтять розмаїттям барв
краплини роси на траві.
Нікого ніде.
Вдалині
серед буйної зелени вишень
сіріє покрівля хати,
де ніхто не живе.
