Вже завернуло на вісімдесят,
а я все ще не трачу надії,
все ще вірю у свої примарні шанси...
З раннього ранку
під грушкою над озерце́м
вдивляюся у тернові зарості,
де пурхає поміж віттям
вертка кропивянка —
ось, ось зараз, цього змигу
мені відкриється те,
що не закривалося ніколи.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
103. Мої білі рожі
https://ua-human.blogspot.com/2024/07/103.html
Читати далі...
Фльо́кси, фльокси зацвіли...
Маленькі лільові квіточки
зачаїлися, не ворухнуться —
такий тихий-тихий цей вечір...
Боюся навіть ефемерної,
ледь зроненої думки,
щоб, бува, не сполошити його.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
102. Все ще вірю
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/102.html
Читати далі...
Ох, цей сума́х —
зовсім затулив хату...
На призахідньому сонці
ряхтять, витанцьовують
його амарантові свічі.
Цього тихого вечора
я довго ни́пав по саду,
неприкаяний,
аж поки побачив його!
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
101. Фльокси, фльокси...
https://ua-human.blogspot.com/2024/06/101.html
Читати далі...
