23. ЩО Ж ТЕПЕР? (Думки)

          

          Причулося,—
          сад зідхнув за вікном...
          Все ближче і ближче стає
          та межа...
          Що хотів — не здобув,
          що мав — розгубив.
          Що ж тепер?
          Вже не хочу нічого
          і не маю нічого...
          За далекими вільхами
          сліпуче встає сонце.



СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

24. Ґава

https://ua-human.blogspot.com/2025/03/24.html

 

Читати далі...

22. КОЛИ НАБИРАЮ З КРИНИЦІ ВОДУ (Думки)

          Уже пятнадцять років,
          як покинув cтолицю
          і на відлюдді сільському
          збавляю свій час.
          Що знайшов тут?
          Що там згубив?
          Не знаю я й досі.
          Коли набираю
          з криниці воду,
          місяць сяє у нічному небі —
          забуваю тоді про все.

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

23. Що ж тепер?

https://ua-human.blogspot.com/2024/12/23.html

Читати далі...

90. СНІГ БІЛИЙ, А СОСНИ ЗЕЛЕНІ (Нотатки мого друга Т.Р.)

У моєму саду на пагорбі над озерце́м росли дві сосни, які я дуже любив. Погулявши садом, обійшовши всі його закутки, я врешті незмінно приходив сюди й довго розглядав ці сосни. Колись, коли тут на цьому обійсті ще жив мій друг Серен, до якого я зрідка приїжджав з Києва, сосни, памятаю, були ще зовсім маленькі, сягали мені заледве до грудей. Тепер же вони стали височенними, і в їхньому гіллі гніздилися припутні й сновигали білки. Тож я, якогось літнього дня гостюючи в Серена, запитав його:

-Навіщо ти посадив ці сосни? Чому не якісь плодові дерева?

-Ти не розумієш, Тихоне,— він повернув голову в мій бік і якийсь час уважно дивився на мене, наче не мав певности, що зможе добрати потрібні слова для відповіди. Тоді продовжив:

-Ці сосни виростуть і будуть зеленими навіть узимку, коли всі дерева в саду стоятимуть голі. Землю скрізь вкриє сніг, а сосни й далі зеленітимуть. Я вийду з хати, підійду до озерця й глядітиму на них.

-І що?— я дещо знічено зиркнув на друга.

-Нічого. Бачитиму, що сніг білий, а сосни зелені.

-Тільки й усього?— насмішкувато пхикнув я.

-Це єдине, що має хоч якусь вагу на цім світі,— мовив Серен і повільно, ледь переставляючи ноги в стоптаних сандалях рушив стежкою догори схилом до хати.

Я мовчки рушив за ним.

Ці слова Серена дуже вкарбувалися мені в память. І тепер, коли мій друг помер, а я переїхав жити сюди в його хату, мені часто згадуються вони. Тоді я справді не розумів їхнього сокровенного значення, тепер же розумію. І щоразу, коли настає зима і сад завіє снігом, я ніколи не пропускаю нагоди, щоб підійти до тих двох сосен над озерцем і довго-довго дивитися на них, впиваючись їхньою абсолютною зличнотою.

Зараз я теж стою тут. Сосни такі гарні з тим своїм розлогим гіллям, вкритим великими кошлатими жмутками глиці! І сніг, який лише злегка притрусив пагорб, також такий гарний! А далі ясне без жодної хмарини небо. Здається, що переді мною сама вічність, яка завсіди є, і яка ніколи не була, ніколи не буде. Тож я стою заворожений, дивлюся на сосни і сніг, а мої вуста шепочуть ті Серенові слова:

-Сніг білий, а сосни зелені. 

 

СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ

https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html

91. Усе змішалося

https://ua-human.blogspot.com/2025/09/91.html

 

Читати далі...