Роман Володимира Рафеєнка «Мондеґрін» (Мередіян Черновіц, 2019) безумовно вартий того, щоб його прочитати. У ньому простий і ясний виклад, слова вагомі, наповнені змістом, кожне на своєму місці, майже нема пустослівя, о́брази персонажів достатньо яскраві, виразні, розповідь провадиться неквапливо, але й не мляво, з внутрішньою, недемонстративною напругою, поведінка і вчинки персонажів повною мірою переконливі, психологічно вмотивовані, все, що вони роблять, природне, викликає довіру, і то навіть те, що має явно фантастичне вираження. Все це є чіткою ознакою, що перед нами якісний художній текст.
Подекуди опис подій в романі набирає справжнього поетичного звучання завдяки дивоглядним метафорам, екзотичним епітетам і просто нестримній фантазії автора, який звичні буденні речі зрапта може перетворити в якісь дивовижі, внаслідок чого стирається межа між дійсним і уявним, але не зникає відчуття правдивости описуваного. Текст, як на мене, дещо переобтяжений численними цитатами та йменнями, почерпнутими із світової літератури. Втім, це не аж така вже перешкода для читача, який намацав головну канву сюжету і почувається міцно припнятим до неї.
У романі все крутиться довкола взаємин (спочатку звичайних, а потім інтимних) такого собі університетського викладача на імя Габа (Габінський) і такої собі його студентки Олі (Оле-Лукойє). Ці взаємини описано зі всіма хисткими, непевними, иноді суперечливими деталями, характерними для розвитку стосунків між зрілим чоловіком і молоденькою дівчиною, зі специфічними душевними поривами його і її, які спочатку здаються гармонійними, а потім виявляються ріжноспрямованими і врешті приводять до розриву між Габою і Олею. Завершується все це загадковою смертю Олі, потім вбивством її мужа-шахтаря, яке вчиняє Габа, потьмарений жагою помсти, і то не маючи для цього раціональних підстав.
Автор вельми яскраво, хоч і вкрай скупими мазками, описує викладача Габу. Він постає як закритий, відсторонений від людей, зосереджений винятково на своїх почуттях чоловік, нерішучий, схильний лише пасивно відповідати на зовнішні подразники, та ще й з певним психічним відхиленням (образ кобилячої голови, яка постійно всюди супроводжує його!). Зовсім иншою є Оля, вельми легковажна, непостійна у своїх зацікавленнях і почуттях дівчина, яка проте здатна активно діяти, навіть іти на небезпечні ризиковані кроки, домагаючись втілення своїх забаганок і хвилинних схотінок. Таким чином любовні стосунки Габи і Олі були заздалегідь приречені на невдачу і не мали жодних перспектив перерости в щось хоч трохи стале.
Впадає в очі, що автор у своєму романі нічого не стверджує, не намагається когось у чомусь переконати, довести якісь правди, просто зображає людське життя таким, яким воно є — звичайним, позбавленим пафосу, повним ілюзорних надій, подекуди кумедним і водночас трагічним у своїй суті. І все це, ясна річ, він передає не якимись мудрованими логічними умовиводами, а живими почуттями свого серця, ніби кажучи: ось це я бачу і так відчуває моє серце, серце, яке співчуває, яке не байдуже.
То якщо шукати якийсь глибший смисл роману «Мондеґрін», то він, на мою думку, полягає у великій правді нашого серця, яке не оцінює, а бачить і сприймає людське життя і взагалі наш світ винятково живими почуттями, що, можливо, і є найстотніше, без найменшого викривлення відображення дійсности. І саме тому роман не поверховий і його цілком можна причислити до доволі якісної літератури.
Подекуди опис подій в романі набирає справжнього поетичного звучання завдяки дивоглядним метафорам, екзотичним епітетам і просто нестримній фантазії автора, який звичні буденні речі зрапта може перетворити в якісь дивовижі, внаслідок чого стирається межа між дійсним і уявним, але не зникає відчуття правдивости описуваного. Текст, як на мене, дещо переобтяжений численними цитатами та йменнями, почерпнутими із світової літератури. Втім, це не аж така вже перешкода для читача, який намацав головну канву сюжету і почувається міцно припнятим до неї.
У романі все крутиться довкола взаємин (спочатку звичайних, а потім інтимних) такого собі університетського викладача на імя Габа (Габінський) і такої собі його студентки Олі (Оле-Лукойє). Ці взаємини описано зі всіма хисткими, непевними, иноді суперечливими деталями, характерними для розвитку стосунків між зрілим чоловіком і молоденькою дівчиною, зі специфічними душевними поривами його і її, які спочатку здаються гармонійними, а потім виявляються ріжноспрямованими і врешті приводять до розриву між Габою і Олею. Завершується все це загадковою смертю Олі, потім вбивством її мужа-шахтаря, яке вчиняє Габа, потьмарений жагою помсти, і то не маючи для цього раціональних підстав.
Автор вельми яскраво, хоч і вкрай скупими мазками, описує викладача Габу. Він постає як закритий, відсторонений від людей, зосереджений винятково на своїх почуттях чоловік, нерішучий, схильний лише пасивно відповідати на зовнішні подразники, та ще й з певним психічним відхиленням (образ кобилячої голови, яка постійно всюди супроводжує його!). Зовсім иншою є Оля, вельми легковажна, непостійна у своїх зацікавленнях і почуттях дівчина, яка проте здатна активно діяти, навіть іти на небезпечні ризиковані кроки, домагаючись втілення своїх забаганок і хвилинних схотінок. Таким чином любовні стосунки Габи і Олі були заздалегідь приречені на невдачу і не мали жодних перспектив перерости в щось хоч трохи стале.
Впадає в очі, що автор у своєму романі нічого не стверджує, не намагається когось у чомусь переконати, довести якісь правди, просто зображає людське життя таким, яким воно є — звичайним, позбавленим пафосу, повним ілюзорних надій, подекуди кумедним і водночас трагічним у своїй суті. І все це, ясна річ, він передає не якимись мудрованими логічними умовиводами, а живими почуттями свого серця, ніби кажучи: ось це я бачу і так відчуває моє серце, серце, яке співчуває, яке не байдуже.
То якщо шукати якийсь глибший смисл роману «Мондеґрін», то він, на мою думку, полягає у великій правді нашого серця, яке не оцінює, а бачить і сприймає людське життя і взагалі наш світ винятково живими почуттями, що, можливо, і є найстотніше, без найменшого викривлення відображення дійсности. І саме тому роман не поверховий і його цілком можна причислити до доволі якісної літератури.
СЛОВНИК ВАЖКОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ
https://ua-human.blogspot.com/2019/01/blog-post_48.html
Немає коментарів:
Дописати коментар